Все це – якості, необхідні для справді хорошого бармена. Бармени готують коктейль, перетворюючи часом цей процес у казкову виставу. Вони немов читають ваші думки й знають, що саме потрібно в цю хвилину. Вони найкращі співрозмовники й творці гарного настрою. І 6 лютого вони відзначають професійне свято – Міжнародний день бармена.

Коли на місто опускається ніч, переважна більшість людей, втомлених денною працею, йдуть відпочивати. А в розважальних закладах починається інше життя. Нічні бари відкривають двері й гостинно запрошують до себе. Сюди в пошуках розваг заглядають бізнесмени, політики, моделі, вчені, музиканти й навіть представники криміналітету. Якщо гадаєте, що вони сюди приходять смачно поїсти, то ви помиляєтеся. Сюди вони йдуть, бо тут кипить бурхливе життя.

Це місце ділових переговорів і таємних побачень. Тут підписують багатотисячні угоди й вирішують різного плану питання, тут купують і продають, тут знаходять своє єдине кохання або розлучаються назавжди. Перший, хто зустрічає гостей бару, – це бармен. Без нього важко уявити такий заклад. Як у оркестрі головну роль відіграє диригент, так у барі – бармен.

Бармен – це не просто професія, це покликання, стиль життя, якщо хочете – діагноз. Це честь, руки, ноги й мізки закладу. Крім бездоганного володіння професійною складовою своєї роботи, бармену необхідні комунікабельність, доброзичливість, самовладання. Він повинен уміти слухати й чути, спілкуватися й відчувати людину. Бармен має бути вправним художником, швидким жонглером і психологом у одній особі. Недарма існує прислів’я: бармен – це людина, яка розуміє тебе краще, ніж твоя дружина. Ця робота вимагає ще й фізичної витривалості: десять і більше годин доводиться бути на ногах в оточенні постійного шуму музики, сигаретного диму. Тому традиційно вважають, що бармен – це чоловіча робота. Якось я їхав у поїзді в купе з барменом із Києва й на запитання: «Які плюси й мінуси є в твоїй роботі?» він мені відповів: «Плюс – це спілкування з людьми й заробіток, а мінус – це варикоз і невроз».

Традиція барного мистецтва прийшла до нас із Америки. Саме там каліфорнійський продавець алкоголю Джеррі Томас узвичаїв поняття «бармен». Думаю, лише у представників цієї професії є своя Біблія (звісно, окрім церковної). Вона так і називається – «Біблія бармена». Написав її у 1962 році той же Джеррі Томас. А професійне свято – День бармена – вони відзначають 6 лютого, в День Св. Аманда, якого вважають заступником усіх барменів.

В  усі часи ця професія вважалася шанованою. До періоду перебудови працювати барменом було дуже престижно, а влаштуватися на цю роботу – майже неможливо. Воно й не дивно: нічних барів тоді не вистачало. Ужгородці, та й не тільки, пам’ятають, що потрапити туди було складно. Але якщо ти мав знайомого бармена, – то інша річ, тобі навіть по-доброму заздрили.

Нині ця професія на Закарпатті не стільки престижна, як поширена. Поширена тому, що є безліч нічних барів, і скрізь потрібні бармени. А втратила престижність тому, що ринок диктує свої умови. У фільмі «Офіцери» артист Георгій Юматов сказав: «Є така професія – захищати Батьківщину». А я б перефразував, що є така професія, котра дарує нам настрій, радість спілкування, і вона називається – бармен. Тож давайте будемо вдячними цим воїнам шейкера і джигера.

Стефан Талапа

старший викладач кафедри менеджменту готельного та ресторанного бізнесу
УТЕІ КНТЕУ. Автор книги "Кращі готельно-ресторанні комплекси Закарпаття",

учасник та призер міжнародних змагань з барної справи.